Від Комсомольська до Горішніх Плавнів: як декомунізація змінює місто
Декомунізація – це не лише перейменування вулиць чи знесення пам’ятників, а й масштабний процес переосмислення історії. У Горішніх Плавнях, на відміну від багатьох інших міст України, цей процес має свої унікальні виклики та парадокси. Місто, що офіційно позбулося назви «Комсомольськ», у назвах вулиць закарбувало нейтральні назви. У цьому тексті ми дослідимо, які відбулися зміни в Горішніх Плавнях в межах декомунізації.
Люди і залізна руда
Величезна прірва з каскадами рівнів, що нагадують давній амфітеатр, вирізаний із самого серця землі. Дороги звиваються в одну чорну спіраль. На перший погляд, ландшафт ніби застиг у кам’яній тиші. Проте, якщо придивитися, можна побачити як у самісінькій глибині рухаються крихітні машини – екскаватори й вантажівки, що вивозять руду. Техніка, яка з висоти здається іграшковою, в реальності має гігантські розміри.
Світло підкреслює контрасти кар’єру: темні уступи породи, сірий пил і світле небо, де хмари здаються чужими цьому індустріальному пейзажу. В цьому місці оживає історія міста, яка почалася у 1960 році з невеликого робітничого поселення, де жили працівники гірничо-збагачувального комбінату, що видобував залізну руду з місцевих покладів.
Місто виросло на території кількох хуторів і сіл, одним із яких було село Горішні Плавні. Перші будівельники, що працювали над майбутнім ГЗК, мешкали в наметах, прокладаючи під’їзні шляхи до будівництва та споруджуючи житло.
Будівництво комбінату оголосили «ударною комсомольською будовою», що залучило сюди численних робітників із майже всіх радянських республік. У 1972 році селище отримало статус міста, яке назвали Комсомольськ, відображаючи радянську ідеологію того часу. І фундамент, на якому почали будувати історію міста.
Згідно з популярною версією, яку підтримує навіть офіційний сайт міської ради, ідея назви походить із публікації в газеті «Комсомольская правда». У передовиці за 1961 рік йшлося про будівництво нового міста біля великого родовища руди, і там же запропонували назвати його за аналогією до Комсомольська-на-Амурі Комсомольськом-на-Дніпрі. Однак переглянути саму статтю важко, оскільки випуск зберігається у російському держфонді, а в мережі доступний лише заголовок «Парні, машини, земля».
Хоча є версія, що спочатку місто планували назвати Дніпровське. Зокрема, журнал «Україна» у 1960 році згадував саме цю назву. А остаточне ж рішення про назву «Комсомольськ», схоже, ухвалили керівники області та будівництва ГЗК, віддаючи данину радянським традиціям.
– Бездумне найменування Комсомольськ, дане не місцевим людом, а заїжджими, не пов’язане з жодною конкретною історичною подією. Згадаймо роль малоосвічених комсомольців у розкуркуленні, створенні штучного Голодомору 1932-1933 років, коли рейди ударників-комсомольців забирали останню картоплину-зернину в бідаків-селян, – так писав про цю подію Григорій Швед, уродженець цих країв, заслужений вчитель України.
У 1977 році Комсомольськ отримав статус міста обласного підпорядкування. Тим часом село Горішні Плавні через рік повністю зникло з мапи – його територія стала частиною кар’єра, що активно розроблявся.
Сьогодні Горішні Плавні лежать на лівому березі Дніпра за 15 кілометрів від Кременчука, оточені мальовничими заплавами та хвойним лісом. Перейменоване в межах декомунізації у 2016 році місто живе на стику минулого й сучасності. Перейменування міста викликало бурхливі обговорення – частина мешканців і досі вважає нову назву невідповідною, мовляв, дали назву села промисловому місту. А проте вона відсилає до історії, давнішої за радянський період.
Колись лівобережжя Дніпра було вкрите плавнями – землями, малопридатними для рільництва, часто заболоченими або піщаними. Деякі з них перетворилися на поселення. На мапі 1931 року більшість із цих поселень на місці сучасного міста – хутори, які носили назви своїх власників-селян.
Центром усієї цієї великої «хутірської агломерації» були Горішні Плавні — єдине серед хуторів село, у якому від 1898 року існувала єдина на всю округу Миколаївська (на той момент ще не зруйнована). Назва «Горішні Плавні» вказує на природну особливість місцевості та є давнішою за інші назви, пов’язані з прізвищами мешканців. Адже за розповідями, плавні біля Дніпра ділили на нижні й верхні (горішні); від цього й пішли назви сіл: Горішні Плавні та Нижні Плавні.
Від комсомолу до козаків
Якби не хвиля перейменувань, що прокотилась Україною під час декомунізації у 2016 році, про існування наймолодшого міста Полтавщини, яке на той час називалось Комсомольськ, багато українців, напевно, і не дізнались би. Однак, нова назва – Горішні Плавні – буквально за лічені дні зробила його відомим на всю країну.
Як так сталося? У 2015 році ухвалили закон про декомунізацію. Зміні підлягали не тільки назви вулиць, пов’язаних із радянською ідеологією чи персоналіями, але й назви населених пунктів. Назва міста походила від комсомолу – скорочення від «комуністичний союз молоді», – тому потрапляла під дію закону.
Міська влада спершу підтримала процес перейменування, зокрема тодішній мер Сергій Супрун. Було оголошено громадські обговорення і зібрано понад сто пропозицій. Пропонували Каскомольськ, Християнськ, Наддніпрянськ. Однак із обранням нового мера Дмитра Бикова ініціатива згасла, а громадські слухання, де мали б розглядати, чи перейменовувати місто і яку назву обрати, завершилися голосуванням на користь старої назви. Питання нової назви навіть не стояло. Відповідні звернення направили до Верховної Ради із підписом майже 20 тисяч мешканців міста. До усього, влада навіть планувала звернутися до ВР з ініціативою провести місцевий референдум щодо залишення назви.
Однак було очевидно, що дію закону все ж доведеться виконувати. Зрештою, Український інститут національної пам’яті (далі – УІНП) подав пропозицію перейменувати місто на Горішні Плавні. На противагу деякі місцеві жителі спробували зібрати підписи за альтернативну назву Борисфен. Пропонували також назву Святомиколаївськ. Але все безрезультатно.
Місцева влада намагалась навіть схитрувати: заявила, що залишає стару назву, бо вона не на честь комсомолу, а на честь… козаків. Мовляв, це скорочення від слів «КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей (Ь) Справжніх (Ь) Козаків». Ідею подав Заслужений вчитель Сергій Залізняк.
– Маніпуляції не допоможуть, – відреагував на таку ініціативу тодішній очільник УІНП Володимир В’ятрович на своїй сторінці у Facebook. – Комітет ВРУ з питань місцевого самоврядування підтримав повернення місту історичної назви Горішні Плавні.
Зрештою так і сталося. 19 травня 2016 року Верховна Рада затвердила перейменування міста на Горішні Плавні, незважаючи на суперечки та спротив. В УІНП наголошували, що перейменування Горішніх Плавнів стало кроком до відновлення історичної справедливості та очищення від радянської спадщини. І що це рішення мало на меті дати майбутнім поколінням можливість навчатися та жити без «комсомольського» впливу в символіці та культурі міста. Але міська влада пішла судитися.
Стела спотикання
До стели з написом «Комсомольськ» на в’їзді до Горішніх Плавнів з боку Дмитрівки під’їхав трактор із комунальниками. Надворі холодний осінній день – 26 жовтня 2023 року. На цей день чекали довго – сім років, відколи місто офіційно перейменували.
Зняття старої стели виявилося непростим завданням. Працівники найбільше часу провозилися з літерою «М». У 2017 році таку довелося знову встановлювати після того, як невідомі зірвали дві літери на іншій стелі. Тоді міська влада витратила 8 тисяч гривень на відновлення напису, попри те, що закон вимагав демонтажу обох знаків ще у 2016 році.
Складалося враження, що стела міцно трималася за минуле. Це минуле досі було живим і в стінах мерії Горішніх Плавнів.
– Не на часі, – такою була відповідь міського голови Дмитра Бикова на звернення Полтавського офісу УІНП.
На дворі був 2022 рік. Росія напала на Україну. Вже пів року тривало повномасштабне вторгнення. А питання щодо знаків зі старою назвою так і не вирішили.
У мерії Горішніх Плавнів пояснювали, що не можуть демонтувати стели, бо на них нині розміщено патріотичні гасла («Русскій корабль, іді нах…й»), мовляв, це символ їхньої позиції і спротиву російській агресії.
Чому знак не демонтували раніше? У мерії цього не коментували. Але можна припустити, що кілька років пішли на суди. Дмитро Биков звертався до суду з вимогою повернути стару назву міста, але Вищий адміністративний суд України відхилив ці претензії. Попри це, міська влада знайшла спосіб «залишити Комсомольськ» у вигляді в’їзних знаків.
У грудні 2023 року комунальники поставили крапку в затягнутому розділі історії міста – принаймні на одній стелі з’явився новий напис “Горішні Плавні”. Місто поступово прощається з ностальгією за радянським Комсомольськом і відкриває шлях до нової української ідентичності. Втім, як свідчить досвід перейменування вулиць, цей процес обіцяє бути не менш складним.
Космонавти і квіти
Коли місто тільки починало розростатися, його нові вулиці отримували назви, що відповідали духу радянської епохи. Однією з перших стала вулиця Гірників – символічне вшанування тих, хто працював на покладах залізної руди. Інша – Космонавтів – була даниною радянським космонавтам. У 1961 році, коли місто тільки розбудовувалось, СРСР відправив Юрія Гагаріна в космос – цю подію відобразили в назвах майже кожного міста та селища на теренах союзу.
Ідея назв вулиць підкреслювала бажання увіковічнити досягнення комуністичного режиму. Одна з головних магістралей, що вела до корпусів комбінату, спершу мала назву Фабрична, але згодом її перейменували на вулицю Строни – на честь радянського першовідкривача родовища Кременчуцької магнітної аномалії, що стала центром видобутку залізної руди. Молодіжна вулиця вшановувала молодь, яка зводила Комсомольськ. З’явилися й інші назви, як-от Миру, Конституції, Енергетиків.
Серед імен, які увічнили в назвах вулиць, домінували радянські герої та діячі: Ленін, Котовський, Ковпак, Чкалов, Гагарін, Леонов. Українських персоналій було небагато – Іван Франко, Іван Котляревський, Григорій Сковорода. Решта назв були нейтральними: Пшенична, Дачна, Урожайна, Тополина.
У 2016 році, реагуючи на закон про декомунізацію, у Горішніх Плавнях перейменували лише кілька вулиць: Леніна – на проспект Героїв Дніпра (на честь подій Другої світової війни), Радянську – на Соборну, Петровського – на Доброхотова (українського металурга радянських часів), а вулицю і провулок Котовського – на Лесі Українки. Тобто значні зміни сталися лише на рівні центральних вулиць, а серед вулиць у Горішньоплавнівській громаді залишалися назви на кшталт Піонерської.
Повномасштабне російське вторгнення змусило владу Горішніх Плавнів виконувати новий закон – «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Серед перших змін було перейменування вулиць, які десятиліттями нагадували про радянське минуле. Наприклад, у селі Солошине нарешті зникла Піонерська –назва, що увічнювала Всесоюзну піонерську організацію імені Леніна. Тепер її перейменовано на Гетьманську.
У самому місті вулицю Чекаліна замінили на Чумацьку, а вулицю Горького, названу на честь радянського письменника, – на Козацьку. У Полтавському офісі УІНП привітали таке рішення, нагадавши, що територія громади має значну історичну спадщину: тут розташовувалася Келебердянська сотня Полтавського полку Гетьманщини, козаки якого підтримали антимосковський виступ гетьмана Івана Мазепи.
Проте навіть під тиском закону деколонізація у місті відбувалася переважно через нейтральні назви. Замість увічнення пам’яті видатних історичних особистостей, пов’язаних із локальною історією, борців за незалежність України чи загиблих Героїв сучасної російсько-української війни з’явилися назв на честь рослин (липи, бузку, волошки, каштана, калини тощо).
– При виборі майбутніх назв враховували милозвучність, зручність і легкість вимови, – так пояснювали у мерії міста свій підхід, що став компромісом між прагненням уникнути конфліктів і необхідністю виконати закон про декомунізацію.
Загалом було перейменовано 22 об’єкти топонімії, які є символікою комуністичного режиму та російської імперської політики. Втім хоча назви на кшталт Затишної, Веселкової, Квіткової та Сонячної не викликають суперечок у громаді, але й не сприяють утвердженню національної пам’яті.
Найбільше нарікань викликало те, що під час перейменувань жодним чином не згадали загиблих захисників. На це у мерії відповіли, що війна триває, і визначити, хто з них гідний цієї честі, було б недоречно:
– У світлі подій, в яких наша країна живе упродовж останніх 10-ти років, логічним було перейменувати об’єкти топоніміки на честь загиблих у російсько-українській війні героїв Горішньоплавнівської громади. Проте вулиць, що підпадають під дію закону, 25, а спочилих героїв на сьогодні понад 80 і, на жаль, війна триває. Як визначити найдостойнішого і хто візьме на себе відповідальність називати вулицю іменем того чи іншого загиблого захисника? Щоб уникнути сварок і непорозумінь серед мешканців громади, які наразі є недоречними, було прийнято рішення обрати нейтральні назви, що пов’язані з асоціативними особливостями географічного розташування вулиці чи провулку.
Проте інші міста знайшли альтернативи – Героїв України, Героїв Маріуполя, Захисників України, Єднання України тощо. Що завадило Горішнім Плавням зробити подібний крок? Тим більше, що у 2016 році у місті вже робили так, назвавши вулицю на честь подій Другої світової війни, – Героїв Дніпра.
Критики наголошують, що така байдужість до історичних імен є порушенням низки законів і розпоряджень. Приміром, представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар зауважував, що громада ігнорує можливість увічнити не лише сучасних героїв, а й видатних українців, які мають історичний зв’язок із цим регіоном:
– У Горішніх Плавнях досі не вшановано пам’ять ні у меморіальних дошках, ні у назвах вулиць видатних Українців, життя яких пов’язане з територією громади, приміром, діяча УНР Івана Кобилка, воїна УПА Омеляна Суничука, діяча Руху Миколу Передерищенка, картографа Юрія Лозу та інших.
Можливою причиною такого саботажу перейменування можна назвати склад комісії з перейменування – на 11 людей там 9 чиновників. Лише дві людини можна віднести до громадського сектору – директорку краєзнавчого музею та голову громадської ради при міській раді. Самі ж чиновники в місцевому виконкомі, схоже, досі ностальгують за Комсомольськом.
***
Кар’єр Гірничо-збагачувального комбінату залишається економічним і соціальним центром Горішніх Плавнів, визначаючи сучасне життя міста. Змішання традицій і культур робітників, які приїхали сюди з усіх куточків СРСР, сформувало багатонаціональне середовище, але водночас призвело до втрати локальної ідентичності.
Історія регіону, пов’язана з українською культурою та козацькою спадщиною, була відсунута на другий план радянською ідеологією, яка прославляла трудові колективи і масштабні будівництва. Це проявляється у топоніміці, культурній пам’яті та навіть сучасному ставленні до історичних змін.
Горішні Плавні є унікальним прикладом того, як радянське минуле може впливати на сучасну політику ідентичності. Це місто показує, що декомунізація – це не лише зміна назв, але й переосмислення свого місця в історії. Майбутнє Горішніх Плавнів залежить від готовності громади, а головне – місцевих чиновників на чолі з мером, подолати тягар радянської спадщини та відкритися до нового українського наративу, що поєднував би сучасні реалії з повагою до історичних коренів і минулого України.
Підписуйтесь на наші оновлення в телеграм та фейсбук
Коментарі
Залишити коментар
Щоб залишити коментар, вам потрібно увійти або зареєструватися на нашому сайті