Полтавська битва: від російських міфів до української ідентичності
Понад три століття Полтава жила під тягарем міфу про Полтавську битву. Українську поразку видавали за тріумф, а ключову роль гетьмана Івана Мазепи зводили до зради. Навіть після здобуття Україною незалежності, це залишалося частиною культурного ландшафту міста: назви фестивалів, спортивних турнірів, магнітики на ятках по дорозі до Білої Альтанки – усе крутилося довкола цієї теми. Але як змінюється це бачення сьогодні, у час, коли Україна активно протистоїть російській агресії?
Дорогою до музею
До місця розташування музею ми їдемо на таксі. Водій Григорій починає розмову стереотипно: обговорює останні події в країні і нарікає на політиків. Тема не викликає у нас відклику, тому деякий час мовчимо. Але дорога не близька – прямуємо на околиці міста, де розташовано заповідник «Поле Полтавської битви».
Водій вважає, що музей буде зачинений, тому обіцяє почекати. Він певний, що нам одразу доведеться їхати назад. Тому пропонує альтернативу: поїхати до Диканьки «на галушки», а потім до Опішні «за глечиками». Запитую, а чи не ближче тоді до Великих Будищ?
– Не те, щоб… А щоб там цікавого? – дивується.
– Там Мазепа підписував угоду із Карлом XII.
– Ого, а там хоч пам’ятник з цього приводу є?
Пам’ятний знак на честь українсько-шведського союзу у Великих Будищах відкрили лише у 2020 році. Це перша гранітна присвята тому союзу на Полтавщині. А проте саме тут 28 березня 1709 року відбулася знакова подія: запорізькі козаки на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком зустрілися з шведським королем Карлом XII і гетьманом Іваном Мазепою. У стінах нині вже не існуючої церкви було укладено українсько-шведський договір. Згідно з його умовами, Карл XII брав українців під свій захист і зобов’язувався не укладати миру з Московською державою доти, доки Українська козацька держава не буде звільнена від російської влади.
На гранітній стелі зображено герби учасників тих історичних подій: гетьмана Івана Мазепи, шведського короля Карла XII та герб Війська Запорізького, а увінчує пам’ятник герб сотенного козацького містечка Великі Будища 1709 року.
– …відкритий пам’ятний знак спростовує ворожу пропаганду і засвідчує, що запорізькі козаки теж брали участь у тих подіях, що кошовий отаман Кость Гордієнко, попри непрості стосунки з гетьманом, коли настав вирішальний час, коли йшлося про визволення України з-під московського ярма, став на бік української ідеї, на бік гетьмана Мазепи”, – говорив на відкритті пам’ятного знаку у своєму виступі представник Українського інституту національної пам’яті (далі –УІНП) Олег Пустовгар.
Про ті події нагадує також пам’ятник Українським козакам на місці Куриловської брами полтавської фортеці (на початку Панянського узвозу у Полтаві). Він був споруджений лише у 1994 році.
Інша справа пам’ятний знак поблизу головної будівлі музею – братська могила російських солдат. Великий насип із гранітним хрестом на чолі. На оглядовий майданчик із хрестом ведуть гранітні сходи з металевою огорожею, майданчик також обкладено гранітом. Внизу кургану – гранітні тумби, сполучені масивним ланцюгом. 28 червня 1709 року, наступного дня після Полтавської битви, тут поховали кількох полковників, майорів, капралів і багато рядових. Усього 1345 російських вояків. Насипали великий курган. Свого теперішнього вигляду він набув через двісті років.
Музей – одноповерхова біла будівля із зеленим дахом. Перед входом – блакитні ялини, а також жовті і сині трикутні прапори на флагштоках. Перед самим музеєм історії Полтавської битви постамент, на якому Петро І в мундирі офіцера Преображенського полку. Цей пам’ятник створив у 1915 році архітектор Адамсон на кошти випускників Полтавського кадетського корпусу. Спочатку він стояв у головному вестибюлі корпусу, а після його розформування, у 1950 році пам’ятник перенесли до музею.
Кажуть, російський цар зображений у момент звернення до своїх вояків перед битвою – бронзовий Петро виставив вперед ліву ногу і розчепірив пальці на лівій руці. Кажуть, скульптурне зображення Петра виконане у відповідності до його «реального» зросту – понад 2 метри. Кажуть російські джерела, які після поразки шведів почали наново писати історію. Втім нічого з цього ми не бачимо, нині пам’ятник загорнутий у кілька шарів зеленої клейонки. Схоже, чекає на свою подальшу долю.
Так само очікують, що буде далі, ще кілька пам’ятників, поставлених у часи російської імперії та пов’язаних з її перемогою у Полтавській битві над шведським військом Карла XII. Місто промарковане ними, як поранений кит гарпунами.
У 2022 році Міністерство культури та інформаційної політики рекомендувало міській владі Полтави демонтувати Монумент Слави із позолоченим бронзовим орлом на верхівці, який був встановлений до 100-річчя Полтавської битви. Також демонтажу підлягає пам’ятник, встановлений у 1849 році на місці будинку козака Магденка, в якому після битви начебто зупинявся Петро І. Третій постамент, який рекомендують знести, присвячений коменданту полтавської фортеці Олексію Келіну, встановлений 1909 року. Поки що цього не відбулося.
Велика перемога чи велика пропаганда?
Перед відвідуванням музею натрапляю на відгук журналістки Ірини Костенко, яка відвідала музей у 2018 році. Її вердикт: «державний музей України й досі прославляє російського царя Петра І, «силу російської зброї» та тодішню перемогу над українцями». Такого висновку вона дійшла, коли побачила «понад два десятки парадних портретів царя Пєтра, численні зображення царських генералісимусів, артилерійську зброю московитів, карти «пєрєдвіженія русскіх войск», діораму Полтавської битви, яка увіковічнює мить «коли Петро особисто очолив контратаку», розмаїття нагород «За перемогу у Полтавській битві» і так далі, і таке подібне».
Тому найперше, що робимо в музеї – замовляємо екскурсію. Чи змінилось щось за останні 6 років, особливо після російського вторгнення до України? І треба сказати, змінилось: російського в експозиції явно поменшало. Говорять, що багато експонатів прибрано через війну. Але не уточнюють, чи тому, що експонати несуть особливу цінність, чи тому, що вони прославляли країну-загарбницю.
Пані Євгенія, яка проводить екскурсію, розпочинає з розповіді про часи великого князя литовського Вітовта і битву на Ворсклі, далі йде «Козацька зала». Усього експозиційних залів дев’ять, найбільш масштабними з яких є «Фортеця» та діорама Полтавської битви з реплікою кількатонної російської гармати.
Двадцяти портретів Петра І не нарахували, але є один – справді монументальний, кілька метрів заввишки. На запитання, чому портрет настільки великий, пані Євгенія пояснює, що це репродукція оригінального портрету такого ж розміру. Навпроти, з меншого вдвічі зображення, «слухає» ці слова Карл XII.
Насправді гігантський портрет царя гарно ілюструє, що відбувалось після перемоги російської імперії в Полтавській битві: росіяни почали активно створювати міфи. Перемога була несподіваною для російського війська. Це підтверджують перші листи Петра І до вельмож, де він, здавалося, сам не вірив у щойно здобуту «велику вікторію». Але гігантські картини, історії про «геніального полководця», який нібито сам вів військо у бій, а також легенди про героїзм рядових вояків – усе це працювало на міф, яким стала Полтавська битва.
Створили численні легенди про подію і російські історики, приміром, сучасник Полтавської битви Петро Крьокшин, який зібрав 45 томів рукописів, прославляючи «героїзм оборони Полтави». Потім ці томи стали основою майбутніх історичних досліджень. Міфи популяризувалися, стали основою для підручників, формуючи викривлене уявлення про битву та її наслідки.
Між Московією та Швецією
Полтавській битві судилося стати переломним етапом Великої Північної війни, яка точилася з 1700 по 1721 рік за контроль над новими територіями для своїх економічних інтересів. Точилася передусім за Балтику – важливий торговий регіон. Упродовж шести років Шведське королівство, під проводом Карла XII, здобуло низку перемог, завдавши серйозних поразок союзникам Московії, серед яких були Данія, Річ Посполита та Саксонія.
У 1708 році Карл ХІІ завдав поразки Речі Посполитій і вирішив піти в наступ на саму Московію. Проте Швеція зіштовхнулася з труднощами: суворі погодні умови та тактика «випаленої землі», яку використовували московити, змусили шведів змінити напрямок свого походу. Карл XII вирішив іти на південь, до території Гетьманщини, сподіваючись на підтримку.
Гетьман Іван Мазепа до того часу був на боці Московії, дотримуючись умов Коломацьких статей 1687 року, він відсилав козаків на допомогу московській армії. Коли польський союзник Карла XII Станіслав Лещинський погрожував нападом на Україну, Мазепа звернувся до Петра І, а той, в очікуванні нападу шведів, відповів, що не може надати навіть десяти людей для захисту, мовляв, вирішуйте свої проблеми самі. Це змусило Мазепу переглянути свій союз із царем.
Угода Мазепи із шведами була зумовлена ще низкою факторів: московський цар суттєво обмежив козацькі права та вольності, а також гетьманську владу, в українські міста були введенні московські гарнізони, на Гетьманщину чинився податковий тиск. До всього, цар планував ліквідувати полковий устрій в Україні та реорганізувати козацьке військо в регулярне. Тож український гетьман перейшов на бік шведів, розчарувавшись у Московії через обмеження автономії України та репресії.
Наприкінці жовтня 1708 року між Гетьманщиною та Швецією було укладено українсько-шведський договір про союз у війні проти Московії. З документів часів правління Петра І відомо, що разом з Іваном Мазепою на бік шведів перейшли генеральна та полкова старшина, полкові та компанійські козаки, а також частина запорожців – усього близько 1500 осіб. «Подарувати» такого Петро І не зміг, він наказав зруйнувати гетьманську столицю Батурин. Місто, де зберігалися припаси для армії Мазепи та шведів, залишились захищати чотири сердюцькі полки і кілька козацьких полків, загалом до 7-8 тисяч осіб.
– В Батурині Мазепа залишив восьмитисячний загін полковника Чечеля. Петро І дізнавшись, що Мазепа перейшов на сторону шведів, посилає кінний загін Меншикова. 2 листопада 1708 року гетьманську столицю було повністю спалено, знищено все населення, включаючи жінок, дітей, старих – усіх було вирізано. Загальну кількість жертв називають більше 14 тисяч. Половина з яких було цивільне населення, – розповідає пані Євгенія.
На час захоплення Батурина Меншиковим гетьман Іван Мазепа перебував у таборі шведського короля. Меншиков оголосив його «зрадником», спалив опудало гетьмана та вдався до шантажу, утримуючи у полоні родини козацьких полковників. Це призвело до того, що деякі українські козаки не підтримали Мазепу.
У маніфестах Петра I та пізніших російських і радянських монографіях пропагувалася ідея, що гетьмана Мазепу не підтримали більшість українців та козацького війська. Однак насправді, з метою поділу українців і нейтралізації прибічників Мазепи, за наказом Петра I було введено механізм «клятвених обіцянок». Ці звернення підписували міські старшини, священники та інші представники, що жили на території, контрольованій московитами. Проте ці документи не можуть служити доказом масової підтримки політики Петра I.
У березні 1709 року до гетьмана Мазепи приєдналися 8 тисяч запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком. У квітні-травні того ж року під його проводом об’єдналися п’ять полків. Незважаючи на листи Петра I, що звинувачували Мазепу та пропонували гроші для заохочення січовиків, запорожці залишалися незадоволені політикою Москви. 27 березня 1709 року вони приєдналися до українсько-шведського союзу.
Переломна битва
Карл XII вирішив поновити наступ на Москву, але зіткнувся з важливою перешкодою – Полтавою, що розташовувалася на стратегічних шляхах. Наприкінці квітня шведи розпочали облогу міста, де гарнізон складався з 4,3 тисяч московитів на чолі з Келіним і 2,6 тисяч козаків та місцевого ополчення. Щоб урятувати місто, Петро I переправив свою армію через Ворсклу.
17 червня Карл XII отримав поранення у ногу, але не хотів упускати нагоду розпочати боротьбу з царем і наказав армії наступати 28 червня. Командування шведською армією довелося передати Карлу Густаву Реншельду. Через погану розвідку та неорганізоване командування близько третини головних сил Швеції було втрачено ще до вирішального бою проти головних сил Московії.
Битва тривала лише кілька годин, і завдяки російським укріпленням та чисельній перевазі шведи були розбиті. Карл XII, відступаючи з рештою своєї армії на південь, разом з Мазепою та кількома тисячами козаків переправився через Дніпро, прагнучи закріпитися в Османській імперії. Решта армії здалася біля села Переволотна 1 липня 1709 року.
Полтавська битва стала поворотним моментом війни, що призвело до поразки Швеції та посилення Московії. Після цього Московія почала кувати міф не тільки про «велику перемогу», а й про «російську імперію».
Полтавська битва означала також поступовий занепад української державності, адже Україна втратила шанс на незалежність, Гетьманщина стала ще більш залежною від Московії, а роль Мазепи в історії довго спотворювала російська пропаганда.
Розвінчуючи російські міфи
Нині експонати у залах музею супроводжуються QR-кодами, що спростовують міфи, які Московія створила після своєї перемоги. Ця битва стала не лише важливою військовою подією, а й інструментом для поширення ідеології, що знецінювала боротьбу українців за незалежність. Одним із прикладів просвітницької роботи музею є проєкт «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди», створений у співпраці з УІНП.
Приміром, один з найбільш поширених міфів у російській історіографії полягає в тому, що Іван Мазепа був зрадником, який пішов на союз із шведами проти росії. Російська пропаганда довго формувала цей образ, ігноруючи боротьбу Мазепи за українську автономію. Насправді Мазепа був лідером, який прагнув захистити інтереси Гетьманщини, зберігши її від російської імперії.
Російські джерела зображували участь Мазепи у боротьбі проти росії також як акт зради народу. Проте факти свідчать, що Мазепа був не зрадником, а лідером, який намагався зберегти українські землі від московської агресії.
Російська пропаганда поширювала міф, що Полтавська битва була вирішальною для утвердження російської влади в Україні, при цьому знецінюючи роль українського козацтва. У реальності, українці активно боролися за свою автономію, а битва стала лише частиною більш масштабної боротьби.
Імперські наративи створювали вигадану історію про так звану народну війну українців проти шведів, у якій шведи нібито були єдиними ворогами, а роль українських гетьманів і козацтва була сильно занижена. Цей міф знецінював спроби України здобути незалежність і замовчував важливість українських політичних процесів того часу.
«Неспішно історію пише пір’їна, сп’янівши від запахів трупів і зел. Полтаво, Полтаво, скажи Україні, Чому над тобою і досі орел?»
Російські міфи – про тріумф «великої імперії», «зраду» Мазепи та звеличення Петра І – закарбувалися не лише в людській пам’яті, а й у міському просторі. Пам’ятники та монументи залишаються своєрідними маркерами колоніального минулого, які досі формують сприйняття історії мешканцями Полтави.
– По катастрофі 1709 року Полтава – якраз у силу своєї провінціальності – дуже скоро не тільки змирюється з російським режимом. А навіть пишається своєю славою, славою міста перемоги росії і смерті української незалежності, що так досадно в’яжеться з нею в затасканій римі поетів, – так у 1919 році висловився про Полтаву видатний полтавець, історик мистецтва Михайло Рудинський.
Хочеться вірити, що після російського вторгнення ситуація зрушила з мертвої точки. Як вже говорилося, у 2022 році Мінкультури рекомендувало демонтувати імперські пам’ятники у Полтаві.
Через рік відбувся круглий стіл, де знов обговорювали це питання. Захід ініціювало Міністерство культури. Основну увагу приділили долі трьох згаданих пам’ятників, які міська влада так і не усунула з публічного простору міста.
На той час міністр культури Олександр Ткаченко говорив, що такі пам’ятки є символами імперської пропаганди та виправданням агресії з боку Росії. Він закликав місцеву владу пришвидшити процес дерусифікації, зазначивши, що замість імперських пам’ятників мають з’явитися українські.
«Полтава – це місто Мазепи, Котляревського і Петлюри, а не Петра І»
Ще через рік – у жовтні 2024-го – у Полтаві відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики, під час якого обговорили подальшу долю трьох імперських пам’ятників, зокрема і монумента Слави у Корпусному парку. Цей монумент, споруджений між 1805 і 1811 роками, був присвячений сторіччю Полтавської битви 1709 року. Його встановлення було ініційовано Олександром І, як спосіб закріплення московської влади в Україні.
Архітектурно монумент має вигляд тріумфальної колони, а на його вершині розташовано бронзового орла з лавровим вінком, що є традиційним символом перемоги, популярним ще з часів Стародавнього Риму. Цей символ ще більше підкреслює зв’язок пам’ятника з імперським величчям і символізує вищість росії. Нині там розмістили жовто-блакитний та червоно-чорний прапори.
Монумент у Полтаві також має символічне значення в контексті сучасної політики росії, оскільки орел, що прикрашає його, спрямований у бік поля Полтавської битви. Як розповідає Олег Пустовгар з полтавського офісу УІНП, у кігтях орла зображено морського краба – символ Швеції, що нагадує про союз між гетьманом Іваном Мазепою та королем Швеції Карлом XII, що протистояли московській агресії. Пам’ятник втілює концепцію «Третього Риму», яка є важливою складовою ідеології «руського міра», що стверджує, що Москва є наступницею Римської імперії. Ця ідея продовжує домінувати в сучасній політичній свідомості, зокрема у путіна, який неодноразово порівнював себе з Петром І, а його політичні дії, зокрема вторгнення в Україну, він характеризував як аналогію до Північної війни.
Інший пам’ятник – місце відпочинку Петра I у Полтаві. Монумент встановлено на перехресті вулиць Спаської та Пилипа Орлика, де цар нібито зупинявся на другий день після Полтавської битви. Споруджено його на місці будинку козака Магденка, в якого жив комендант фортеці Олексій Келін.
Перший пам’ятник було споруджено у 1817 році, а в 1849 році його замінили на чавунний, за проєктом архітектора Олександра Брюлова. У 1930-ті роки більшовики намагалися розібрати монумент, але святкування роковин Полтавської битви зберегло його, і до Другої світової війни його навіть відреставрували.
Пам’ятник — єдине імперське спорудження в місті, яке не обійшлося без міфології: зокрема, існувала легенда, що на цьому місці полтавці клялися захищати фортецю від шведів після отримання листа від Петра I. Також існує легенда, що в цій хаті «от трудов ратних атдихал» Петро І, але дослідниця подій козацького повстання Мазепи, заступниця директора музею «Поле Полтавської битви» з наукової роботи Людмила Шендрик, на основі низки історичних джерел, спростувала цю інформацію, називаючи «пам’ятником російському міфу».
Ну і ще один монумент присвячений 200-літтю Полтавської битви – на честь коменданта Полтавської фортеці Олексія Келіна та захисників Полтави. Його встановили у 1909 році на місці четвертого бастіону фортеці, щоб відзначити 200-ліття Полтавської битви. Споруду увінчувала фігура двоголового орла до 1918 року. Пам’ятник був частиною російської міфотворчості, спрямованої на закріплення образу Полтавської битви як прикладу героїзму захисників, що нібито обороняли місто від шведських загарбників. Однак історична реальність була іншою.
Полтавський полковник Іван Левенець, який був прибічником Мазепи, був посвячений у плани гетьмана, і основна частина полку перебувала на Дону. Оскільки місто залишалося без захисту, московський Інгерманландський полк безперешкодно зайняв Полтаву 3 грудня 1708 року. У січні 1709 року гарнізон було поповнено Тверським, Устюзьким полками та батальйоном Бєлгородського гарнізонного полку, загальною чисельністю понад 4 тисячі військових. Керівництво гарнізоном перебрав полковник Алєксєй Келін, ставленик Петра І. У листі Петра І, датованому червнем 1709 року, зазначено, що, у разі відмови українців у допомозі, війська Келіна мали підірвати Полтавську фортецю разом із її жителями.
– Полтавська битва відіграла важливу роль у формуванні російського імперського міфу. Тому його простір всіяний маркерами імперії, які треба прибрати. Але Полтава має інше обличчя, яке може і має демонструвати Україні та світові один з центрів Гетьманщини, місце, де закладались основи української культури, – говорив під час виїзного засідання у Полтаві нардеп Володимир В’ятрович.
Усі три пам’ятники внесені до Державного реєстру пам’яток, зокрема Монумент Слави ще й є об’єктом культурної спадщини національного значення. Водночас, ці споруди однозначно є символом російської імперської політики, тому, попри свій теперішній статус, мають бути перенесені з публічного простору. Для того, аби розпочати демонтажні роботи, монументи повинні вилучити з реєстру. Нині над цим питанням працюють у Мінкульті. Про знищення мова не йде, пропонують перенести до музейного простору. Зокрема, регіональний представник УІНП Олег Пустовгар запропонував створити кластер російської монументальної пропаганди на території музею «Поле Полтавської битви», перенісши ці пам’ятники туди.
За підсумками виїзду профільного комітету ВР до Полтави цю ідею вподобали. Сам же музейний комплекс пропонують перепрофілювати в музей, присвячений історії Гетьманщини та гетьмана Івана Мазепи. Має бути популяризовано новий наратив подій Полтавської битви, який протидіятиме імперським міфам. У 2025 році планують також популяризувати проєкт «Мазепа. Karl ХІІ. Пётр І. Топ-10 міфів ru.пропаганди», який стане частиною вуличної експозиції довкола Монумента Слави.
Результати виконання рекомендацій мають бути представлені Комітету до 1 березня 2025 року.
***
Поблизу музею історії Полтавської битви у 2009 році поставили трикутну білу арку, увінчану куполом і хрестом. Під куполом арки – дзвін, а в центрі ротонди – голуби, символи загиблих. На кожній із трьох колон зображені кольори прапорів країн, які брали участь у Полтавській битві, та написи трьома мовами: «Час лікує рани».
Нині російський триколор замальовано білою фарбою, а напис закрито папером. Ворог за триста років не змінився, тому тільки правдива пам’ять здатна загоїти наші рани і розірвати ланцюги колоніального минулого.
Матеріал було створено в рамках проєкту «Підтримка сталості українських медіа», що фінансується Шведським агентством з питань міжнародної співпраці та розвитку (SIDA) через міжнародну Громадську організацію з розвитку ЗМІ «Інтерньюз Європа».
Підписуйтесь на наші оновлення в телеграм та фейсбук
Коментарі
Залишити коментар
Щоб залишити коментар, вам потрібно увійти або зареєструватися на нашому сайті